Клод Мартале: велоподорож, що стала життям

gp_big_img_06 (2)

Клод Мартале, Швейцарія, Женева,  54 роки

Авантюрист, мандрівник, письменник

 

Коли рідні подарували трирічному швейцарському хлопчику Клоду його перший велосипед, вони навіть подумати не могли, у що це все перетвориться. А перетворилося це у велобагатоденку відстанню в життя, за яку Клод Мартале встиг кілька разів обійти велосипедом довкола світу, подолавши сотні тисяч кілометрів. Не припиняє він цього і зараз, подорожуючи та розповідаючи іншим про свої мандрівки, намагаючись надихнути людей та принести їм розуміння справжніх життєвих цінностей, які не мають нічого спільного з кар’єрою, статком, та сталим способом життя, а є концентрованим уособленням свободи в усіх її проявах.

Клод Мартале народився у 1960 році в Швейцарії. З юних років він захопився велосипедом та ідеєю мандрівок. Він неодноразово подорожував Альпами та Країнами південної Європи. А першу серйозну поїздку здійснив у 1988 році, відправившись у трирічну подорож на Схід до Гімалаїв.

«Я з дитинства мріяв об’їхати планету на велосипеді. Подорожуючи в Альпах і по країнах Південної Європи, я не раз зустрічав велосипедистів, які прямували кудись до Японії або Австралії. Незабутні зустрічі! Навесні 1988 я відправився у свою першу подорож на Схід. Мені було 28 років, я збирав гроші кілька років, у мене був новий швейцарський велосипед – і жодного уявлення про те, коли я повернуся. Нарешті я колесив по планеті!

А повернувся я через три роки з Індії своїм ходом. Враження від поїздки переповнювали мене, я вже не міг жити за принципом «одне місто – одна квартира – одна робота». Незабаром звалилася залізна завіса, і вперше за 70 років з’явилася можливість відвідати найбільшу країну світу».

Можливістю відвідати країни колишнього Радянського Союзу Клод, звичайно ж, скористався. У 1994 році він вирушив у веломандрівку через Східну Європу, Кавказ та Азію до Японії. Їхав Мартале і через Україну. Про неї він згадує в своїй книзі:

«Нескінченний чорнозем Угорщини та України набряк від весняних дощів. Ужгород (до війни називався Унгвар): магазини порожні, прилавки ломляться від товстого шару пилу. Хліба немає. Три бабулі-продавчині курять дешеві сигарети. Їм і діла немає до мене. За той рік я звик до виду цих працюючих на державу жінок, ніби пригвинчених до своїх стільців, із занудженими обличчями, в пошарпаному одязі і з товстим шаром помади на губах.

Дощ – не дощ, завжди хтось із зустрічних запрошував мене на нічліг до себе додому. За нескінченними сірими і розбитими вулицями, вузькими сходами, де корумпований уряд забув побудувати ліфт, куди спільними зусиллями доводилося вносити мій 80-кілограмовий велосипед, на кухню, де в оточенні численних сусідів під бурчання самовара вимовлялися численні тости і річкою лилася горілка. Росіяни (ред. – автор все ж мав на увазі українців) вибачалися за небагатий стіл: «Чому ти не приїхав до перебудови? Ми б пригостили тебе як треба!» А мені було соромно за своїх швейцарських співвітчизників, які навряд чи б настільки безкорисливо відкрили двері свого будинку чужинцеві».

Але зустрічав на своєму шляху Клод й менш привітних людей. Через кілька місяців на одеській трасі, на безлюдній дорозі мандрівника пограбували трійко «бугаїв». Добре, що гроші Мартале ховав у рамі велосипеда, їх там було, до речі, близько 10 тисяч доларів. Тож поживитися злодіям вдалося лише трьома велокамерами.

Діставшись Японії, Клод Мартале мав відлітати додому, однак дорога настільки його захопила, що він вирішив їхати далі, так його мандрівка до Японії перетворилася на навколосвітню.

«Залишаючи Женеву, я думав про те, що повернуся через два роки. Коли ж я опинився в Токіо, ідея сісти в літак і через п’ятнадцять годин опинитися вдома здалася мені абсурдною. Я вирішив продовжити подорож, мені необхідно було лише поповнити запаси готівки в цьому найдорожчому місті світу».

Мандрівнику, щоб продовжити подальшу подорож довелося працювати, він колов дрова, прибирав кімнати, обслуговував клієнтів в сімейному пансіонаті за 500 доларів на місць, однак цього було замало, і працювати Клоду довелося б ще довго, якби не зустріч зі швейцаркою Євою, яка влаштувала йому кілька виступів про подорож, що дало можливість придбати авіаквиток до Аляски.

Впродовж наступних двох років Мартале подолав Північну, Центральну та Південну Америку, відвідавши Канаду, США, Мексику, Гватемалу, Сальвадор, Гондурас, Еквадор, Колумбію, Перу, Аргентину та інші країни. Найпівденнішою точкою його маршруту Америкою була Ушуая у березні 1999 року. Звідки велосипедист дістався Кейптауна.

На Африканському континенті Клод відвідав 23 країни, серед яких ПАР, Лесото, Ботсвана, Зімбабве, Мозамбік, Малаві, Танзанія, Кенія, Уганда, Демократична Республіка Конго, Камерун, Нігерія, Буркіна-Фасо, Малі, Гвінея, Сенегал та інші.

Після Африки, 16 червня 2001 року, своїм ходом Клод Мартале повернувся до рідної Женеви.

За 7 років мандрівки швейцарець подолав 122 тисячі кілометрів та 60 країн світу. Всю подорож з ним був його вірний друг на прізвисько Як – велосипед.

«Спочатку я планував перетнути Євразію від Швейцарії до Японії за 1994 – 1996 рр., проїхавши через основні гірські масиви континенту: Альпи, Кавказ, Памір, Тянь-Шань і, звичайно, Гімалаї. Але мій велосипед на прізвисько Як, впертий, витривалий і безтурботний (як, втім, і я сам) відвіз мене за горизонт: через 7 років, 60 країн, 122 000 км, щоб промчати мене 16 червня 2001 рідними Женевськими вулицями, які я покинув сонячним ранком 12 березня 1994 року».

Уся ця неперевершена подорож навколо світу в результаті вилилась у книгу «Пісня Коліс»,  а також у численні виступи з оповідями та показом фотографій.

Та вдома Мартале на довго не затримався, все подальше життя чоловіка пройшло у подорожах. Вже у 2002 році він відправився у трирічну подорож Африкою та Азією. Результатом якої також стала книга «Між небом та сідлом».

У 2011 році Клод шість місяців маневрував вздовж східного кордону Європи, мису Нордкап по дорозі до Стамбула. А навесні 2013 року здійснив тримісячну велоподорож по Кубі.

Для Клода Мартале велосипед став способом життя, так званою «велософією». Він вже кілька десятиліть подорожує, а в проміжках між мандрівками, читає лекції, розповідає про подорожі та пише матеріали для різних періодичних видань. Цей швейцарець є одним із найвидатніших веломандрівників усіх часів, який своїм прикладом надихає та мотивує поринути у простір свободи та легкості велосипедного життя.
Думки Клода Мартале про:

Дорога

Дорогу прийнято обмовляти. Її побудували, щоб перемогти бруд, а вона віддалася швидкості. Люди шукають, як швидше і зручніше дістатися до цілі. У своїх автомобілях вони відокремлені від природи. Рятуючись від запахів, шуму, вітру, холоду і спеки, вони втрачають найкраще в дорозі, її суть. «Думається, що важливо дійти до кінця шляху, однак наприкінці розумієш, що метою був сам шлях».

Велосипед

Велосипед не просто засіб пересування, а й спосіб спілкування з природою і людьми. Мій ритм залежить від сонця, зустрінутих мною людей, голоду, спраги, втоми, технічних проблем. Замість чотирьох стін, я переміщаюся простором у тисячі кілометрів, долаючи вітер, нахил гори, зміну пір року і політичні кордони. Година їзди на машині рівноцінна дню їзди на завантаженому велосипеді, що змінює звичні уявлення про час і простір.

Брудний і спітнілий я здаюся людям більш справжнім. Мїй дружелюбний, повільний і безшумний засіб пересування приваблює різних людей і відкриває мені двері до їхнього дому. Після дня шляху під дощем, мені потрібні дуже прості речі – гаряча їжа, суха постіль і весела бесіда.

Ти

Якщо хочеш піти далі порожніх мрій, повір у себе. Найважче натиснути на педалі вперше, залишивши позаду звички і оточуючих людей. Скільки людей витратили час, гроші й енергію на будівництва судна, яке ніколи не покинуло порт! Як тільки ти опинишся в дорозі, від життя потрібно лише найнеобхідніше, день у день, і тобі не доведеться нічого доводити ні собі, ні іншим. Один на один зі стихією, ти перетвориш свою вразливість в силу, і почнеш повільно поглинати світ. Твоя самопожертва відкриє нові резерви. Постійна зміна лінії горизонту навчить тебе приймати несподіванки з вдячністю.

Люди люблять розповідати про країни, де вони побували, кажучи, наприклад: «Я був у Тибеті минулого року». Вони вважають себе господарями доріг, але одного разу дорога вкаже їм на їх неуцтво, привівши у місце, куди вони не очікували потрапити. Повільно, але вірно, ти і твій велосипед зіллєтеся воєдино, і знайдете стійкість тільки в русі. Почуття стануть важити більше, ніж важкий рюкзак. Ти перетнеш кордони держав і гімалайські плато, і зрозумієш, що основний блокпост знаходиться у тебе в голові.

 

 

Інформацію та фото взято з

www.yaksite.org

gushchin.home.cern.ch/gushchin/links/martaler.html

www.radreise-wiki.de/Claude_Marthaler

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>