День 3 Боофсхейм – Тюркхайм (28липня)

Вранці скупились в супермаркеті біля кемпінгу. Одразу ж взяли курс на Селесту. Невеличке містечко біля замка Кенінсбург. Напереміну їхали селами, ну як селами, красивими мініатюрними містечками, з вбраними будиночками, прикрашеними вулицями, ідеальними дорогами та бордюрами, велодоріжками та усім іншим, чого немає у нашому звичному селі, і які швидше нагадували картинку з фільму, аніж реальність. Автівок було мало, тож ми не поспішаючи насолоджувалися дорогою та їли яблука з придорожніх дерев.
DSC_2795

DSC_2793

DSC_2799

На під’їзді до Селести вкотре з’їхали на велосипедну доріжку. Нею і заїхали в місто. Вузенькі вулички забиті людьми, вітринами та кафешками.

DSCF7576

Джим слідкує за тобою!)

DSCF7577

DSCF7592

Однак знову нам не вдалося нормально посидіти, адже заклад складно вато було вибрати, меню на французькій, і офіціанти не в змозі підказати. Отак дійшли ми до лавки Донер кебаб. Замовили собі, і не знаю як Женя, але я не пожалкував. Це був найсмачніший Донер у моєму житті, здоровезний, свіжий та смачний.
Після обіду ми хутко вискочили за місто у бік замку, все тією ж велодоріжкою, що впевнено вела нас до туристичної точки.

DSCF7595
На під’їзді почався підйом, замайорів сам замок на височині. І все було б добре, якби Жені не було так важко підійматися вгору. І тоді, коли ми дізналися, що крутющою дорогою пхатися нам потрібно вісім кілометрів, змушені були відступитися від наміченого. Прикро звичайно, але що робити, іншим разом. Здоров’я моральне і фізичне важливіше.
Для реабілітації, ми піднялися на меншу гору, до ще однієї фортеці, але туди з роверами нас не пустили. Якось день почав не так складатися.

DSC_2858
Ми спустилися донизу і завернули на велодоріжку, що вела до Кольмара. І тут я вмить передумав, що день не задався. Ми виїхали на доріжку, яка повела нас виноградними полями попід зелені пагорби, на одному з яких височів той самий замок Кенінсбург. Краса неймовірна!

DSC_2869

DSC_2878

DSC_2888

DSCF7616

Небо потроху насуплювалося і на зміну пекучому сонцю досить швидко прийшли важкі хмари, що в певний момент вивалили на нас усі свої дощові щедроти. Ми вирішили не перечікували, а зачохлившись, виїхали на дорогу. І як тільки нам потрібно було переїхати відрізок по автодорозі, як урвала така злива, якої я вже давно не бачив на власні очі, лило не як із відра, а як із брандспойта, з натиском. А ми ковиляли дорогою, слухаючи свист пролітаючих машин, і намагалися знайти хоч найменше деревце, якого не було в упор. Змокші до ниточки, продовжували рух далі. А дощ, то спадав, то дужчав. Так ми манівцями і доїхали майже до Кольмара.
Щоправда, підвечір заїжджати у місто не було жодного сенсу, тож ми, розпитавши місцевих, поїхали у сусіднє містечко Тюркхайм на ночівлю в кемпінг, потрібно було трішки висохнути та прийти до тями. А вже зранку планували відвідати місто з дивною назвою Кольмар.
Як тільки ми розклалися і повечеряли, пустився дощ, який не припинявся ні на мить всю ніч.

За цей день ми проїхали 50 км.

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>