День 10-11 Белегард сюр Вальсерін – Авіньйон – Колорадо (Люберон) (4-5 серпня)

DSCF8175

Ранок хоч і був прохолодним та мокрим від нічного дощу, зате приємним. І попри водоспад, який всю ніч шумів поряд з нашим наметом, ми виспалися.

На сніданок Гаель, француз, що прихистив нас у себе на ніч, пригостив нас кавою та солодощами. Женя засіла за вивчення та формування нашого потенційного подальшого маршруту Провансом, через глобальні зміни загальних планів і переїзду гірської частини Франції.

Ми  досить хутко зібралися і , розпрощавшись із нашими новими друзями, поїхали до вокзалу.

Поїхали – це дуже  голосно. Якось при спуску ще не так відчувалась крутизна та хвилястість дороги, що сьогодні перетворилася на підйом-перепону. З горем навпіл, напружившись із самого ранку, ми випхалися до дороги і вже за кілька хвилин стояли на пероні залізничного вокзалу.

У потяг потрапили доволі легко. Тут перони роблять так, щоб було зручно заходити, а не так, щоб пасажир відчув себе учасником експедиції сходження на Еверест, як в Україні. Були спеціальні місця для того, щоб ставити велосипеди. Самі вагони чистенькі, сучасні, з м’якими сидіннями, підставками для їжі, розетками тощо. По суті, тут це типу електрички, щоправда, нашим до неї ще дуже довго.  Їх навіть і не порівняєш. Бо це те саме, що порівнювати кришталь із купкою кінського лайна. Ці потяги вважаються у Франції повільними, хоча, знову таки, для наших реалій вони дуже навіть і швидкі.

DSCF8179

У Валансі ми пересіли в інший потяг. Тут нам довелося трішки потіснитися у тамбурі. У салоні були спеціальні кріплення для вертикального перевезення велосипедів, але зайняті іншими роверами. До того ж, нам би було складно поставити свої з важкезними баулами, не знімаючи їх.

DSCF8210

На одній зі станцій у вагон зайшов на найближчі кілька днів негативний герой нашої історії Швейцарець-пихатий жирдяй. Він проліз повз нас і запхав свого ровера у салон. Вмостившись на вільне місце своєю дупою. Спершу ми нічого не помітили в ньому дивного.

Однак на під’їзді до Авіньйона, запитали, чи знає він, де знаходиться інформаційний офіс, він не відповів нічого нормального. А коли ми вже дісталися офісу. То зустріли жирдяя там. Він на нас тупо не звертав уваги. Ніби ми і не їхали в одному вагоні.

Ми пройшлися по Авіньйону, колишньому папському містечку та адміністративному центру Департаменту Воклюз, дуже популярного серед туристів. Відвідали площі та вулички забиті туристами. Пройшлися до Папського палацу XIVст., пообідали та поїхали на пошуки кемпінгу, заодно переглядаючи краєвиди річки Рона та арки зруйнованого мосту Сен-Бенезе.

DSC_3396

DSC_3410

DSCF8228

Поселились ми фактично у центрі міста, у кемпінгу, тож звуки автівок було добре чути, і як показала ніч, постійно.

Неподалік від нас. У цьому ж кемпінгу розмістився жирдяй-швейцарець.

Ніч таки була кепською. Тож я був вранці варений, невиспаний та без настрою. У туалеті зустрів жирдяя, привітався, – він не відповів нічого. Козел!

DSCF8266

Потім я виявив, що одна трубка на моєму багажнику лопнула, що загрожувало поїздці. Добре, що у мене були алюмінієві штирі, за допомогою яких та ізоленти я надійно зафіксував поломку.

Посварились із Женею через дрібниці, день для мене видавався якось не так.

Виїхавши за місто, ми попрямували до Кавальйона. Звідки, за мапою, що нам дали в інфоцентрі, починалася велодоріжка Провансом до Апту. Поблизу якого ми хотіли заїхати в регіон охрових кар’єрів.

Напівдорозі до Кавальйона, на трасі з активним автомобільним рухом, пробив колесо, заднє. А це означає потрійна морока, враховуючи набитий баул на багажнику. Довелося зупинятися на боковині. Виявилося, що десь проїхався по склу. Замінив камеру, щоб не гаяти часу на латки. Поки порався біля ровера, повз нас проїхав жирдяй, пихато. Навіть не глянув у наш бік, не запитав, чи потрібна допомога тощо. Я і так вже був роздратований, а його появи мене дратували ще більше.

DSC_3421

Далі ми знайшли знак веломаршруту. Він вів якимись манівцями. Це був саме веломаршрут, а не велодоріжка, що водив другорядними автомобільними дорогами. І при цьому складений так-сяк. А враховуючи те, що потенційний користувач – це туристична сімейка, яка взяла напрокат велосипеди, то постійні круті підйоми, погане покриття, заплутана система вказівників, роблять маршрут дуже навіть хріновим, що загрожує непідготовленому туристу грижою в одному місці.

DSC_3436

Пообідати ми зупинилися під деревами, біля кам’яної лавки. І без того страшний вітер ставав все сильнішим, здуваючи наші харчі та розкидаючи целофанові пакетики по всій окрузі.

DSC_3426

DSC_3431

І в момент, коли повз нас знову проїздив жирдяй-швейцарець, якого ми обігнали попередньо, увірвав вітрюган і завалив наші ровери. У мене лопнула друга трубка. Мій чайничок починав вже кипіти від злості.

Я закріпив алюмінієвим штирем і другу трубку багажника. А увечері на мене чекав більш ретельний ремонт, щоправда, як саме мав то робити, я і гадки ще не мав.

У Провансі взагалі страшний вітер. Такий, що здуває з ровером та набитим баулом з дороги, немов пір’їнку колібрі. Саме таких вітрів я і не люблю найбільше, і саме такий вітер, чудово доповнюючи букет халеп, був цього невдалого для мене дня.

До речі, у кожному регіоні Франції ми зустрічали різні види слимаків чи равликів. Прованс не став виключенням. Тут дуже багато стебел трави та дерев, стовпи, забори тощо обліплені дрібненькими білими равликами. Не дивно, чому французи їдять усе це, якщо вони скрізь і в широкому асортименті. ;)

DSC_3419

Веломаршрут продовжував вести маленькими містечками, постійно змушуючи нас пхатися угору, та петляти, витрачаючи на зайві кілометри дорогоцінний час. Хоча, ніде правди діти, гарними місцями.

DSC_3439

DSC_3449

DSC_3455

DSCF8275

DSCF8282

DSCF8292

DSCF8276

І коли вже післяобід черговий вказівник показав на місто, що майоріло десь там на горі, я не витримав. Плюнувши на все, думками показавши факи і дулі усім розробникам цього триклятого напрямку,  звернув у бік дороги, що фактично прямо вела до Апта.

Дорога одразу ж пішла донизу. Нас увесь час дарма змушували пхатися горбами. Коли поряд пролягала фактично рівна автомобільна дорога. Зовсім скоро ми вискочили до траси і знайшли ще одну вже велодоріжку, а не веломаршрут. Що йшла попід трасу до самого Апта. Дивно те, що ця велодоріжка починалася нізвідки, посеред дороги. Зробити прямий зручний напрямок з Авіньйона, чи хоча б з Кавальйона, схоже, не додумалися.

DSCF8298

Жені дорога зовсім не йшла, тож 17 кілометрів до Апта по велодоріжці ми пхалися довбаних дві години.

На годиннику вже була 17-та, коли ми минули вказівник Апт. До Охри ми ще навіть і не підбиралися.

DSC_3462

DSC_3477

Увесь комплекс кар’єрів ми, звичайно ж, вже провтикували, і до Русільйона, колоритного містечка, точно не попадали, однак вирішено було їхати до основної точки – кар’єру «Колорадо» та міста Люберон. Де якраз знаходився кемпінг. Відстань була невеличкою. Тож до восьмої вечора ми, попри пологі, але постійні підйоми та втому Жені, доїхали до кемпінгу. Під вечір погода заспокоїлась, гріло вечірнє сонце, розливаючи багряні промені довкола.

DSC_3490

DSCF8316

DSCF8320

DSCF8324

У Кемпінгу ми зайняли останнє вільне місце. Пощастило. Він, до речі, виявився дуже крутим, з вільним вайфаєм (вперше за два тижні подорожі), який ловився біля намету. До того ж, нам пощастило із сусідами. Вже зріла сімейна пара була на трейлері, і Женя попросила у них підключитися до розетки.  На що вони нам дали окремий кабель, який можна було затягнути аж в намет. Ще й пригостили персиками зі свого саду.

Це був просто розкішний вечір: без дощу, з Інтернетом та електрикою.

Ми зварили макарони, зробили афігенську яєчню з сосисками та томатом і наїлися усім цим ділом від пуза.

Вранці запланували відвідати славнозвісний кар’єр охри «Колорадо».

За день проїхали 68 кілометрів.

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>