День 1 Карлсруе – Гамбсхейм (26 липня)

Уранці 26 липня ми ще дозбирували свої манатки на квартирі в Флоріана, хлопця, що взяв  нас по каучсерфінгу в Карлсруе. Якось все не так швидко пішло, як планувалося, тож виїхали ми майже о дванадцятій дня. І найскладнішим на сьогодні полягало знайти виїзд з міста у бік Страсбурга.

DSC_2592

З цим ми зі складнощами, але впорались. Дорогою нам один чоловік зробив підказки, а потім викликався провести. Однак за кількасот метрів у нього зажало ланцюга, тож він був змушений покинути нас.  Трішки поблукавши, ми виїхали за місто. Де відбувався якийсь музично-автомобільний фестиваль,  через який вело доріжки були перекриті, і нам довелося пхатися по зустрічній на трасі. Чого, як виявилось, панічно незлюбили німці. Вони сигналили нам, махали руками. Але ми, діставшись переходу, потрапили на інший бік дороги, якою нас повела пречудова велосипедна доріжка повз красиві декоративні містечка вздовж усього шляху фактично аж до кордону з Францією.

Кордон, звичайно, крутий – пором через річку Рейн шириною з п’ятдесят метрів. Проїзд безкоштовний. А задоволення мільйон.

DSC_2609

Переправа на територію Франції. Безкоштовно, ще й цікаво для туриста з України:)

Одразу ж по прибуттю на берег Франції, у містечко Зельц, ми натрапили на велодоріжку якогось європейського проекту, яка за написами вела аж до Страсбурга. Що нас дуже обрадувало, тож ми, насолоджуючись місцевою красою, розлитими заплавами, у яких копирсалися чорногузи десятками, та самими велодоріжками, почимчикували уперед. Однак не все так безхмарно пішло далі. Попетлявши трішки, ми виїхали до закритого шлагбауму. Велодоріжка закінчувалася, а альтернатив їй не було. Трішки збиті з  пантелику ми поїхали у протилежному боці ґрунтовкою, добре, що натрапили на місцевих жіночок, які вигулювали собак, вони нас відправили назад і сказали пробувати обходити шлагбаум та їхати далі,  бо саме це і є велодоріжка до Страсбурга. А закрита вона через те, що вода у Рейні піднялася і вийшла місцями з берегів, у місцях каналу, вздовж який ми і поїхали. Нам пощастило, вода відійшла, і по свіжому мулу на асфальті, схоже, зовсім  нещодавно.

DSC_2624

Початок ідеальної на перший погляд велодоріжки із містечка Зельц

Так, об’їжджаючи шлагбауми та петляючи пустою дорогою, ми просувалися далі. Дуже красива картина з часом стала настільки одноманітною, що ми аж принудьгували трішки.

До Страсбурга лишалося близько 40 кілометрів, коли Женя вже видихалася, однак трималася молодцем. Дня неї взагалі їзда  із завантаженим баулом виявилася трішки важкуватою, тож високого темпу тримати не вдалося. Але ми їхали постійно і майже без зупинок. Ще через двадцять кілометрів, десь о сьомій вечора, ми зрозуміли, що до Страсбурга перспектива потрапити вночі дуже навіть кепська, тож оперативно перепланували свою ночівлю. Вона мала бути там, де ми знайдемо місце для неї. Для цього ми виїхали у дуже мальовниче, таке, як показують у фільмах, чесне слово, містечко Друсенхейм, з декоративними будиночками в червоній черепиці та заквітчаними клумбами, зеленими заборами тощо.

Ми сподівалися, що тут і знайдемо якийсь кемпінг чи що,  але у веломагазині сказали, що кемпінг є через місто в Гембсхеймі. Час ще був, а варіантів не дуже, тож ми попедалювали до того міста. Усі ці невеличкі містечка сполучала велодоріжка, що тягнулася при автомобільній. Я поглядав по сторонах у надії знайти місце для безкоштовної ночівлі, але де там, тут все або відділене заборами, або ніби на долоні. Дуже швидко ми заїхали в Гембсхейм, виїхали до кемпінгу, з рецепшином, який на час о пів на дев’яту вже був зачинений. Женя знайшла якогось чоловіка, що розповів нам про все та дав  ключі від вбиральні та душу. І ми задоволенні пройшлися берегом озера до затишної лісової галявини.

DSC_2641

Вечір у кемпінгу

Щасливі від того, що знайшли собі спокійне місце для ночівлі, де не потрібно думати про велики чи поліцію,яка зганятиме тебе за незаконну стоянку, помиті та наїждженні ми дуже швидко поснули. І на заваді навіть не стали дикі російські жінки, що жили неподалік та покривали своїх малолітніх дітей на чому світ стояв за найменшу провину.

Цього дня ми проїхали 77,5 кілометрів. До Страсбурга нам лишилося близько двадцяти. Зовсім не те, що за моїми попередніми розрахунками. І ту прийшло розуміння, що велодоріжки звичайно прикольно, без автівок, але вони за довжиною виходять значно довшими за автомобільні сполучення. Ну, за красу та комфорт, як то кажуть, треба платити. Ми з цим погодилися, але задумали якось міксувати ці речі, звірюючись по мапі.

DSCF7447

Геніальний Женін чохол для передньої сумки, що гріє душу під час мандрівки за кордоном: “Карапишанські ковбаси”

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>