Алістер Хамфріс: авантюра, що змінила життя
Навколосвітня подорож велосипедом

Алістер Хамфріс

Алістер Хамфріс, Британія, Йоркшир, 37 років

Мандрівник, письменник, мотивуючий оратор, автор ідеї мікроподорожей

 

Алістер Хамфріс був звичайним британським жителем, з хорошої сімї, гарним вихованням, молодим студентом, з добрими перспективами кар’єрного зросту. Він мав дівчину та, здавалося б, був цілком щасливим. І в один момент Хамфріс все це покинув, щоб відправитися у найбільшу авантюру усього його життя, яка в результаті перетворилася на найбільшу подорож нового тисячоліття, – чотирирічну велосипедну подорож довкола Земної кулі. 

За цей час Алістер подолав 74 тисячі кілометрів, відвідав 60 країн та 5 континентів, жодного разу не скориставшись повітряним транспортом. Ця подорож повністю змінила життя хлопця. А зібрані враження та відкриття Хамфріс вилив у книзі.

мапа подорожі

мапа навколосвітньої подорожі

Все почалося у 2001 році. На останньому курсі університету Алістер, надихнувшись численними книгами про подорожі, та, мабуть, перенаситившись занадто сталим та спокійним цивілізованим життям Великобританії, вирішив здійснити мандрівку. Спочатку була ідея проїхати велосипедом до Індії, потім до Австралії, а в результаті все переросло у навколосвітню подорож.

Хамфріс активно планував і готувався до подорожі. Він не мав ніякої підтримки, а всі його спроби долучити до поїздки спонсорів зазнали фіаско. Ніхто не сприймав подібну пропозицію серйозно. Тож подорож він мав здійснити на заощадженні за роки навчання 7 000 фунтів. Підготовка була досить складною та багатомісткою: візи, спорядження, вивчення мап, інші питання – займали майже увесь його час.

«Я вивчав мапи та шукав інформацію в Інтернеті. Я витратив купу часу, намагаючись скласти толковий список спорядження. Я вже знав з «Трьох у човні», що я маю брати не ті речі, з якими можу обійтись, а лише ті речі, без яких не можу обійтись. Все одно була величезна купа речей, яку потрібно було помістити в чотирьох маленьких велосипедних сумках. Сторінку за сторінкою заповнювали мої нотатки в блокнотах: оптимальний час року для перебування в північній Австралії, адреси друзів друзів, що жили десь далеко, з якими мені необхідно було налагодити контакти, яких війн та мусонів варто уникати, хитромудрі способи отримання спонсорів, величезний список справ (Стоматолог! Фото на паспорт! Каретка! Гроші!), фінансові обрахунки, скільки я протягну на 7 000 зекономлених фунтів студентського займу, страхові питання, список бажаного спорядження та інформація про візи. Їм не було кінця. Мені, взагалі-то, не вистачало грошей, але це однозначно не було причиною відмовлятися від поїздки».

Заради поїздки Хамфріс пішов на ряд жертв та втрат. Він буз змушений відмовитися від дуже перспективної робочої пропозиції. Крім того, його тодішня дівчина Сара не оцінила мрійливі потяги Алістера до принад подорожі. Вона була не готова до його чотирирічної поїздки, тому їм довелося розійтися.

У подорожі Хамфрісу неодноразово доводилося міняти свій маршрут. У результаті він змінився до непізнаваності. Найбільшим поворотом, який, власне, і вирішив хід подорожі, було рішення їхати замість запланованих східних країн (у бік Індії, а потім до Австралії) – до Африки. Зумовлено це було подіями 11 вересня 2001 року і небезпекою відвідувати такі країни, як, до прикладу, Афганістан.

Хлопець, маючи дуже мізерні уявлення про цей континент, заради продовження подорожі наважився здійснити незаплановані коректури маршруту. І зміна ця видалась достатньо вдалою. Алістер проїхав вздовж Африки з півночі на південь, фінішувавши в Кейптауні.

Подорож Африкою стала для Хамфріса великим відкриттям та розвінчанням стереотипів про небезпечний Близький схід.  Такі країни, як Ліван, Сирія, Судан виявилися дуже безпечними та спокійними. Люди тут, попри важкі умови, війни, бідність були привітними і добрими, у них було достоїнство та самоповага, вони раділи з того мізеру, що отримували від життя.

Дуже вразила мандрівника Ефіопія своєю страшною бідністю і водночас захопила своєю унікальністю та збереженою до цього часу самобутньою культурою.

 

Зі столиці Південно-Африканської Республіки мандрівник яхтою дістався в Ріо-де-Жанейро. Щоб перетнути Америку повністю, він був змушений автобусом проїхати до міста Ушуаі, що на півдні Аргентини. Звідти Алістер без особливих проблем, навіть на території потенційно небезпечної Колумбії,  дістався до північної точки континенту. Де йому пощастило зустріти двох яхтсменів, що шукали третього члена екіпажу, так Хамфріс дістався Мексики.

Цей відрізок своєї подорожі мандрівник характеризує, як дуже легкий. У Південній Америці люди привітні, навколо красиві пейзажі з пальмами. І Колумбія, від поїздки якою його всі відмовляли, навпаки оживила монотонну подорож.

«В Колумбії до мене повернулося радісне відчуття, коли ти вириваєшся зі звичайного середовища існування і з посмішкою зустрічаєш все, з чим тебе зіштовхує нова обстановка. Я знову відчув дух пригод, взаємодіючи з людьми, випробовуючи себе, вивчаючи нове та розважаючись».

Країну за країною хлопець долав Північну Америку: Мексика, США, Канада, Аляска. Закінчивши свій шлях на континенті на березі Північного льодовитого океану.

Подорож Сполученими Штатами стала поверненням до цивілізації, і цей фактор, за враженнями Хамфріса, робив поїзду нудною. Мандрівнику взагалі важко відгукуватись про Америку, адже з її різноманітністю, він дуже мало її бачив, щоб робити хоч якісь висновки. Для нього Штати такі різні та заплутуючі, що жодна розмова і жодна людина тут не схожа на іншу.

З Аляски мандрівник кораблем проплив до Магадану. Російський етап припав на сувору зимову пору.

В Росії Алістера вразила тотальна корупція, байдужість людей та масовий алкоголізм. До того ж, його тут ще й пограбували. Єдине, що давало сили в дорозі – це гостинність людей, особливо йому сподобалася Якутія. Але, попри всі складнощі та морози, що сягали 40 градусів, Хамфрісу, на тому етапі з товаришем Робом, який приєднався на певний час, вдалося дістатися Ваніно. Звідки поромом через Сахалін вони потрапили до Японії. Після Росії Японія шокувала мандрівника своєю чистотою, компактністю, розвитком та вишуканістю у всьому, навіть у  їжі.

«В маленькому Вакканеї знайшлося більше світлофорів, ніж впродовж останніх 3 000 миль (4 828 км) Росії».

Японці, як і росіяни, виявилися дуже привітними, допомагали з грошима та їжею.

Далі, знову сам, Хамфріс переплив до Китаю, окутаного шумом і хаосом, однак дуже приємним для велосипедної подорожі. Після якого все ще сподівався потрапити в Індію та Іран, але через проблеми з візами поїхав через Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, потім через Каспійське море в Азербайджан, Грузію та Туреччину.

Середня Азія, з вишуканим Алмати, зеленими горами Киргизстану, неперевершеним Самаркандом мандрівнику теж сподобалася. Не пожалкував Алістер і про відвідини Кавказу. А Грузія взагалі привела його у  повний захват своєю красою, енергією, культурою, людьми та їжею.

Зі Стамбула, фактично з тієї точки, з якої свого часу вирушив до Африки, Алістер замкнув коло і вже відомим йому маршрутом через Європу повернуся до рідної Британії у листопаді 2005 року.

 

За всю подорож мандрівник поміняв три велосипеди. З Останнім він з великими муками доїхав додому, стомившись від постійних поломок, зламаних коліс, проколів. Загалом, не кращим було все інше спорядження, протерте та постійно несправне, починаючи з дірявого одягу, заліпленого герметизуючою стрічкою, закінчуючи несправним пальником.

Усі його пожитки вміщалися у чотири сумки, в яких, як вже згадувалося, було найнеобхідніше.

«Завдяки необхідності возити з собою всі пожитки моє життя залишалося незахаращеним. Впродовж чотирьох років, не рахуючи тих випадків, коли я був навантажений їжею та водою на кілька днів або спорядженням для сильних морозів, я міг підняти все, чим володів у цьому світі, і нести його. Я високо цінив усвідомлення, як мало нам потрібно для того, щоб вижити в цьому світі, і виявив, що мені приємна простота неволодіння великим майном». 

Впродовж всієї подорожі Алістер Хамфріс переважно ночував у наметі, якщо щастило, у людей та дешевих готелях. Все залежало від умов та особливостей Країни. Наприклад, мандрівник вирішив не ризикувати в Колумбії.

«Коли я казав людям, що ночую дикуном, вони часто жахалися усвідомленням небезпеки. Дикі тварини, психопати, нерівна земля, відсутність душу та туалету наводились як хороші аргументи забронювати номер у готелі. Навіть ті, хто любить ночувати в наметі на своїй території, навідріз відмовляється робити це на великій землі… Мабуть, дрімаючий у нас тваринний інстинкт спонукає нас дотримуватися обережності, коли ми спимо і беззахисні. Напевне, це жива уява малює нам привидів, монстрів та вбивць. Я пам’ятаю перший раз, коли ночував у наметі один, позаду живої загорожі в брудному полі недалеко від Кале. Я читав Times, яку привіз з порому, їв PotNoodle і підскакував від кожного пориву вітру або тріскоту гілля. Однак практика породжує впевненість, і я швидко почав відпрацьовувати мистецтво дикої ночівлі.  Я полюбив спати просто і вільно і ніколи не втомлювався від цього, хоча зачасту це виливалося в стрес і тяжку працю». 

За період подорожі Алістер Хамфріс кілька разів хотів покинути задум і повернутися додому, найважче подібні подорожі даються не фізично, а  психологічно, але наполегливість та жага завершити почате не дозволяли йому цього зробити. І так, за чотири роки британець подолав 74 тисячі кілометрів, віддав 60 країн та 5 континентів.

Звичайно ж, що після побаченого повернутися до звичайного життя він вже не міг. По приїзду Алістер написав книгу про подорож. Спочатку видавці не хотіли її друкувати, але наполегливість Хамфріса зробили свою справу. Він опублікував її на Амазоні, де у нього знайшлися читачі. Це дало можливість наступну книгу видати вже у видавництві. На сьогодні Алістер Хамфріс автор шести книг, серед яких є і дитяча.

З часу навколосвітньої мандрівки Британець встиг пробігти 240 кілометрів Сахарою, перепливти Ла-Манш човном, пішки пройти всю Індію, пішки та вплав човном подолати Ісландію, здійснив експедицію до Гренландії та перепливти безмоторним човном Атлантичний океан, пройти з товаришем пустелею Саудівської Аравії, тягнучи за собою візок зі спорядженням більше півтори тисячі кілометрів.

 

Наразі він є мотивуючим оратором та проводить різноманітні зустрічі на тему своїх подорожей та ідеї «брати від життя все». Також Алістер Хамфріс є автором ідеї мікроподорожей, яку активно розвиває та популяризує, але про це я розповім іншого разу.

 

На останок хотілося б навести думку мандрівника про велосипед – головного героя, атрибута, інструмента та засобу здійснення цієї неймовірної навколосвітньої подорожі, та особливість безпосередньо велосипедної подорожі:

«Однією з багатьох привабливих рис велосипедних подорожей є те, що ти прибуваєш поступово. Немає того шоку, який відчуваєш, коли викочуєш свій багаж з кондиціонуємого аеропорту і опиняєшся в пітному хаосі світу, що розвивається. Спека! Шум! Запах! Оклики людей, які хочуть понести твій багаж, знайти тобі таксі, знайти тобі готель і ошукати тебе, поки ти м’який і наївний. Однак на велосипеді ти відчуває близькість або віддаленість людей і місць один від одного, якою визначається те, взаємодіють вони чи не взаємодіють, і, отже, те, як розвивалася історія нашої планети. Ти сприймаєш світ як єдину, поступово змінну суміш, а не як набір окремих ізольованих співтовариств, на думку про яких наводять літак і телевізор».

 

 фотографії взято з офіційної сторінки мандрівника

www.alastairhumphreys.com

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>