20 день Онфлер – Етрета (14 серпня)

DSC_0342 Хоч і вночі ще був дощ, але ранок виявився тихим (прокляті італійці нарешті поснули) і сонячним.

Ми виїхали з кемпінгу і якимись плутаними доріжками, якими нас вів навігатор, виїхали до мосту Нормандії, який прокладено через гирло Сени. Загальна довжина мосту більше двох кілометрів, і дивлячись на нього знизу, враження він складає вражаючі. DSC_0339

DSC_0340

DSCF8844

Як виявилось, на мосту є спеціально відділена велосипедна доріжка, а також, окремо, пішохідна. Ми правда, вирішили скористатися пішохідною. Щоб мати можливість безперешкодно зупинятися, розглядати довколишні краєвиди та фотографувати. І потім зрозуміли, що зробили правильне рішення, адже вітер був настільки сильним, що нас у прямому сенсі здувало. За такої погоди їхати ровером по мосту разом з автівками – дуже небезпечно.

DSC_0343

DSC_0345

DSC_0346

DSCF8855

DCIM101GOPRO

З’їхавши з мосту, завернули на другорядну дорогу, куди вела велодоріжка. За хвилин п’ять вона зникла. Це мені нагадало добрі традиції українських дорожників, які прокладають велодоріжки, що з’являються нізвідки і через якихось кілька сотень метрів зникають в нікуди.

Саме в цей момент одометр зафіксував визначну для нас цифру – 1 000 км!
Ми привітали один одного з тисячею і виїхали на дорогу.

Ця дорога, як виявилося, вела до промзони Гавра. Але тільки сюдою ми могли заїхати велосипедами. Адже трасою їхати заборонено великами, до того ж, бачили б ви розв’язку після мосту Нормандії, яка більше нагадує атракціон Американські гірки, аніж дорогу автобану. Тож вузенькою дорогою ми старанно крутили педалі, а фури те і діло, що прошмигували повз, обдаючи пилюкою та потоками вітру, які підвертали велосипед до асфальту. З горем навпіл ми дісталися в’їзду  у місто. Де знову з’явилася велодоріжка, а потім, через метрів двісті, закінчилася.

DSCF8860

Ми переїхали через підйомний міст і нарешті побачили перші житлові будівлі. Райончик був ще той. Окраїнний, але і на тому були раді. Трохи далі надибали супермаркет і скупилися там, адже вже були на продуктовому нулі.

DSCF8862

Переїхавши через великий міст, що нависав над залізничними коліями, в’їхали нарешті до основної частини міста. Тут у колоритній лавці купили круасанів та багет.

Хотіли скоротити, як нам показував навігатор, але піднявшись крутим підйомом вгору, виявили, що далі навігатор пропонував нам піднятися довжелезними не менш крутими сходами, яких неозброєним оком було там порядка кількох сотень. Від такої захопливої пропозиції ми відмовились і, повернувшись назад, поїхали в об’їзд.

Перетнувши довгий тунель, в якому була спеціальна велодоріжка, поїхали в бік виїзду.

Раптом почалася злива, ми сховалися під автобусною зупинкою. Глянувши на навігатор, я виявив, що за дощем проґавили потрібний поворот. Перечекавши дощ, спробували навпростець невеличкими вуличками виїхати у потрібне місце, вийшло у нас це з разу третього. Довелося кілька разів повертатися і їхати в нові провулки. Зрештою, ми таки потрапили на вузеньку доріжку за турнікетом, яка вивела нас до прекрасного зеленого парку. Тут присіли обідати, поки саме дощ перестав і на мить вискочило сонце.

Велодоріжка вивела з парку на другорядну дорогу, якою ми продовжили шлях повз невеличкі містечка та, зрізаючи, полями.

Кілометрів за двадцять до міста Етрета, ми виїхали на основну дорогу. На зустріч нам виїхала автівка, і зупинилася. З неї вийшла жіночка, яка ламаною англійською порадила нам їхати до Етрета спеціальним веломаршрутом, який ми мали надибати трохи попереду. Пообіцяла незабутні краєвиди. Пропозицією ми зацікавились і поїхали шукати з’їзд на велодоріжку.

Знайшовши її, виявили, що ним до міста їхати кілометрів на 10 більше, ніж по прямій дорогою.  І для нас ці зайві кілометри були дуже незручними. Потрібно було або зупинятися у кемпінгу, що був десь у цих краях, або ж їхати до Етрети, а це ми могли встигнути зробити, виїхавши знову на дорогу. До того ж, почало знову збиратися на дощ і ми розуміли, що за такої погоди милуватися краєвидами не особливо доводиться. Ми рвонули навпростець до траси. Дощ почав накрапати.

Як тільки ми виїхали на широке полотно асфальту, злива зі страшною силою вдарила на землю. Такого сильного дощу не було з часів добирання до містечка Белегард сюр Вальсерін, коли Женя звалилася з ровера. Заливало по-чорному. Фактично за хвилину ми промокли до ниточки. Але їхали. Зупинятися вже не було жодного сенсу.

І як тільки ми наблизилися до міста Етрета, дощ перестав, вийшло сонце.

DSC_0355

Цього дня ми вирішили не вирушати до славетних круч. Залишивши таке задоволення на наступний день. Щоб насолодитися місцевими красотами з гарним настроєм. Відпочившими та висохлими.

Тож заїхавши у місто, одразу ж рушили на пошуки кемпінгу. Проїхавши один, побачили табличку про відсутність вільних місць. Наступний показав те саме. Але Женя вирішила заскочити і напроситися. Тим паче, що місця нам під намет небагато потрібно. На щастя, жіночка з рецепшина дозволила нам зупинитися у них.

Женя побігла в магазин, а я заходився таборитися. Як тільки розклав намет, почав накрапати дощ, який у лічені секунди переріс у ту ж страшну зливу, що була вдень. Я хутенько все поскладав до намету, накрив ровери і заховався сам до намету. Руки та ноги аж покоробило від води.

DSCF8865

Дощ не зупинявся, і Женя довгий час не з’являлася. Я подумав, що перечікує десь. Але згодом вона прийшла. Мокра, далі нікуди. З горем навпіл ми розмістилися в наметі з усіма мокрими шмотками та іншими пожитками, тут зготували собі вечерю. Зморені поснули. А дощ так і не перестав, гепав так, що страшно було за намет.

Цього дня нам вдалося подолати 59 кілометрів.

 

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>