19 день Демовіль – Онфлер (13 серпня)

DSCF8777

Після солодкої ночі на м’якенькому ліжку у пані Ніколь, смачного сніданку з свіжезними, хрусткими круасанами аж не хотілося нікуди їхати. Отак би погостювати кілька днів, обходити довколишні місцини, але дорога є дорога. Ми мусили їхати, щоб встигнути здійснити все заплановане.

Цей день був майже без дощу, але у кращих традиціях погоди Нормандії, увесь день, немов граючись, спека та палюче сонце, швидко мінялися з морозним вітром та хмарністю. Так ми і їхали то одягаючись, то роздягаючись, то знову одягаючись, і кінця і краю цьому неподобству не було.

За Демовілем ми знову виїхали до полів, однак зовсім швидко на дорогу, що вела повз невеличкі містечка. Одним із таких, яке ми зовсім випадково помітили з дороги було місто Баван, а саме зацікавила нас – майстерня гончарського мистецтва.

DSCF8778

DSCF8783

DSCF8795

DSCF8796

Ціле подвір’я було оздоблене керамікою, на землі лежали глечики та черепиця. На стінах різні «Розетки» та інші візерунчаті об’єкти. У магазинчику,  до якого ми завітали, керамічного різноманіття було ще більше, очі розбігалися від такої кількості глиняних фігурок тварин та посуду різних видів та розмірів. Звичайно, щось габаритне ми не могли прихопити і через тип нашої подорожі, та й через немаленьку ціну, але на пам’ять все ж взяли собі дуже красивого магнита у вигляді квітки в полум’яно-червоній емалі.

DSCF8803

DSC_0277

Тільки ми від’їхали від гончарського містечка, як пустився холодний дощ. Хоч він був і не довго, але змерзнути встигли добряче. Та сонце, що хутко вискочило на небі, швидко відігріло.

Далі дорога все активніше почала хилитися донизу, – ми наближалися до узбережжя Ла-Маншу.

На виїзді з містечка Кабург ми його побачили – Ла-Манш. Через ту дивну погоду він був сірий та загроз вилий, але це ніяким чином не могло притишити мого захоплення та радості з того факту, що ми, в дідька, припхалися сюди!

DSC_0279

Вздовж узбережжя доїхавши до міста Ульгат, ми спішилися і зайшли на пляж, де попри потужний вітер відпочивав розніжений народ у купальниках та плавках. Звичайно, лізти у воду посеред дня ми не планували. Це я хотів зробити увечері, вже коли зупинимося на нічліг. Поки ж ми трохи помилувалися красою хвиль Ла-Маншу. Вийшовши з набережної до міста, з вузенькими вуличками і колоритними декоративними будиночками, закупили продуктів та, звичайно ж, свіжесеньких круасанів. А потім, піднявшись на гору, одну з найвищих точок міста, всілися на лавці, з красивезним краєвидом,  і пообідали. Зокрема і тим, що нам надавала в дорогу доброзичлива Ніколь.

DSCF8812

Далі дорога продовжилась вгору, ми піднялися на якусь кручу, з якої виднівся далекий берег Ла-Маншу. Тут французький народ поробив собі дачі, а також купу кемпінгів. З Вигляду, достатньо елітних. І всі без виключення вони були забиті під зав’яз, про що свідчили таблички, що повідомляли про відсутність місць. З цього дачно-кемпінгового кооперативу ми знову виїхали на звичайну міжміську дорогу, яка почала різко хилитися донизу. Ми знову наближалися до набережної.

DSC_0288

DCIM101GOPRO

Один затяжний і досить небезпечний спуск, через крутість поворотів, і ми в’їхали до  містечка Вілерс-сюр Мер. Вздовж дороги по всій набережній рядочком вистроїлися білі будочки, кабінки для відпочинку. Біля них ми здійснили санітарну зупинку, після чого, продовжили рух.

DSCF8820

Опісля, доїхали до міста Демовіль, де надибали ще одну чарівну гончарську майстерню, а після цього, знову потрапивши під дощ, майже порожньою дорогою посеред  якогось лісу, виїхали до Онфлера.

DSC_0301

DSC_0292

DSC_0291

Одразу ж при в’їзді у місто надибали кемпінг. Тут і зупинилися. Знаходився він біля самісінького берега Ла-Маншу, за ліском. Від близькості до узбережжя та постійних дощів, зепля в кемпінгу була водяниста. Отак, наступаєш на траву. А з неї води аж бризкає. Ми примостилися на більш-менш сухому та твердому клаптику.

Отаборившись, на легких велосипедах рвонули до пляжу. Я дуже хотів скупатися в Ла-Манші. А враховуючи, що насувалася страшна чорна хмара, робити то треба було швидко. Приїхавши до потрібного місця, мене чекало розчарування – води не було. На десятки метрів попереду виднівся мокрий пісок. Не знаю з якої причини, але вода відійшла і дуже добряче, тож купатися не було де, це був облом дня. Зате побачили здалеку обриси мосту Нормандії, яким нам належало наступного дня перебиратися через Сену до міста Гавр.

DSC_0318

DSC_0323

DSC_0319

DSC_0327

Повернувшись до кемпінгу, почав готувати вечерю. Завершував її вже в наметі. Бо хмара таки дійшла до нас і добротно увалила. Але італійцям, які поселилися неподалік від нас, дощ зовсім не заважав. І вони, хай їм грець, ходили то вперед, то назад і постійно щось верещали та шалено лепетали. Я вже чув, про те, що в кемпінгах варто тікати подалі від сусідства з італійцями, а цього разу переконався в реалі. Ці чуваки бухали і кричали до пізньої ночі, не зважаючи на погоду, інших людей та пізній час.

Добре, що втома взяла гору і я просто вирубився, Женя ще скоріше за мене.

За день ми проїхали 52 кілометри.

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>