14-17 дні Марсель – Париж – Монт Сан Мішель – Мортейн (8-11 серпня)

DCIM100GOPRO

За час дводенного відпочинку у Марселі ми таки вирішили продовжити велоподорож. Женя запаслася терпінням та сподіваннями, що подальша мандрівка буде без гір, адже ми їхали в славетну Нормандію, запланувавши проїхати кілька відомих місць та узбережжя Ла-Маншу.

Задля реалізації нашого плану потрібно було перетнути всю Францію з Півдня на Північ. Ми, після довгих переговорів біля залізничної каси, можна сказати, вдало придбали квитки на потяг, яким дозволялося перевозити велосипед у нерозібраному вигляді, щоправда, з кількома пересадками, у Ліоні та Парижі. Причому в Парижі потрібно було десь перекантуватися одну ніч. І тут нам допомогла сила фейсбуку, завдяки якому нас прийняла до себе чудова людина, українка за походженням пані Наталя Пастернак.

Вже увечері наступного дня, 16 серпня, старенький, але дуже колоритний потяг, на який ми підсіли у Гранвілі, що з виду нагадував наші потяги, але лише з виду, всередині все було ок ;) довіз нас до малесенької залізничної станції Понторсон.

DSCF8602

DSC_0075

Спершу ми думали заночувати у цьому місті, а вже наступного дня, повні сил,  рушати в дорогу величною Нормандією. Однак, заскочивши до кемпінгу, виявили, що він задорогий. Зате нам пощастило з працівницею рецепшина, вона порадила нам поїхати далі і заночувати в дешевшому кемпінгу, а для того, що там були місця, подзвонила і забронювала місце.

Їхати потрібно було 10 кілометрів, зате велодоріжкою. Ми знову відчули блаженство їхати попід річкою затишною доріжкою в тіні дерев. Дорога була рівною, погода неймовірною, сонечко лагідно гладило нам голови, вітерець куйовдив волосся, а навколо відкривалася краса природи Нормандії з її золотими пшеничними полями. Ще не побачивши нічого, ми вже збіса раділи рішенню їхати сюди.

За певний час на обрії з’явилося чудо – пірамідка, що збільшувалася – одне з найвідоміших місць Франції абацтво Монт Сан Мішель. Ми наближалися до нього, і він все більше розквітав своєю красою у вечірньому теплому небі.

Діставшись однойменного містечка, ми зупинилися у кемпінгу, який, попри дешевизну, виявився одним із найкращих за дні подорожі. Був він на базі готелю, у кількастах метрах від самого абацтва. На острівець ми вирішили поїхати вранці наступного дня.

DSCF8643

Ранок продовжував радувати сонячною погодою. Ми під’їхали до Монт Сан Мішеля. Так, це таки надзвичайна споруда, точніше, цілий комплекс, який має вигляд, швидше, якоїсь декорації до фільмів про гобітів чи Гаррі Потера, однак ні, це справжнє функціонуюче абацтво з житловими комплексами.

DSC_0179

DCIM100GOPROЗайшовши на територію, потрапляєш на кілька століть назад, і якби не страшезний натовп з блимаючими фотоапаратами, Монт Сан Мішель всередині вражав би так само, як і ззовні своєю пірамідоподібною казковою конструкцією.

Ми побродили вузенькими кам’яними вуличками, заставленими магазинчиками та лавками з туристичним причандаллям. Піднялися нагору, щоб побачити краєвид, який відкривається довкола на Ла-Манш – дуже красиво.

DSCF8668

DSC_0161

DSC_0171

DSCF8655

До Самого храму не заходили, так як пройти до нього було нереально, і крім того, протиснувшись, потрібно було б ще і заплатити за вхід. Я звичайно розумію, що туристичне місце, але платити за вхід до церкви, еее… Що вам сказати. Крім того, внизу, під кам’яним муром на нас чекали наші ровери, і я, скажу чесно, трішки переживав за те, щоб їх ніхто не поцупив. Тож довго розходжувати не хотілося.

Одразу ж після абацтва ми виїхали на дорогу на зустріч іншим красотам Нормандії. Десь у цьому районі мала пролягати велосипедна доріжка, а так як часу у нас було достатньо, ми подумали хоча б частину, ту що йде по набережній, проїхати як туристи. Та знайти цю велодоріжку так просто нам не вдалося, попри те, що ми навіть мали невеличку паперову мапу з велодоріжками цього регіону.

DSC_0183

DSC_0188

Пізніше, близько обіду, нам таки вдалося виїхати на неї, але краще б цього не траплялося. Ми вже сто разів зарікалися не їхати велодоріжками поза містами. Через те, що вони дуже виляють. Цього ж разу певне виляння нас навіть влаштовувало. Пізніше ми планували з’їхати на автомобільну дорогу і прямувати куди собі схочемо, але, ця триклята доріжка виявилася не велодоріжкою, а зеленою дорогою. Тут відбувається тонка гра слів, адже зелена дорога – це маршрут для всіх, і ні для кого спеціально. Його проклали на місці колишньої залізничної колії, засипавши все щебенем. І все було би добре, якби погода, яка радувала нас усі два попередні тижні не вирішила зробити це ще раз. Як тільки ми виїхали на цю щебеневу пряму, врізав дощ. І такий сильний. Що місця було мало. А враховуючи те, що їхали ми в попід деревами, каплі дощу збиралися у важелезні брили і важко били по голові та тілу. Щебінь швидко перетворився на місиво, а ми на телепнів, які борячись зі стихією, грузнучи в дорозі, наївно намагалися крутити педалі. І якщо всі попередні дні під дощами на асфальтованій дорозі наслідком мали лише мокрі речі, то цього разу ще й брудні. Болото намотувалося на колеса, цепку та інші причандали ровера, ноги до колін були ніби після грязьової ванни, спина щедро встелена багном до самого шолому. Що тут скажеш, прокаталися рекреаційним маршрутом. І що найгірше, на шляху цього довбаного маршруту не було жодного цікавого місця. Лише дорога закутана з усіх боків густим листям дерев.

DCIM100GOPRO

На певному етапі у Жені пробило колесо. Добре, що переднє. Покопошившись у багнюці, я хутко замінив камеру, адже до латання вже точно не було часу.

Дощ шурував, а ми робили вигляд, що їдемо, забивали м’язи на ногах, вимазували не вимазане брудом і дуже повільно просувалися уперед. Проблема ще була у тому, що цією дорогою ми відхилилися добряче від першопочаткового маршруту, а через гіперповільність, вже навряд чи могли нагнати втрачене, якби з’їхали на дорогу. Тож довелося шукати варіанти. Ним було невеличке скорочення дороги, але наступного дня. А цього, ми таки виїхали на автомобільну дорогу, щоб пошукати кемпінги у містах, що проходитимуть на шляху. І як тільки ми це зробили, курва, дорога почала круто пертися вгору. Нормандія виявилася не такою вже і рівнинною.

Зрештою, ми видерлися дороги, заїхавши до сіренького міста Мортейн. Тут, на малесенькій площі ми випадково помітили позначку «Кемпінг». Прийшовши за нею, знайшли невеличку зелену галявину за будинком, певно, міськради. З одним трейлером та двома наметами. Це був муніципальний кемпінг. Всього розмаху, як у приватних, тут не було, не було навіть грат. Але втомлені та брудні, ми вже не хотіли продовжувати дорогу. На території був туалет та душ із теплою водою, а про більше тоді для нас годі було і мріяти.

DSCF8692

На вечір дощ трішки притих, і рівно на стільки, щоб я встиг розкласти намет та поховати усе дрантя, а Женя сходити у магазин за провіантом. Потім глобальне затоплення продовжилося, та ми на те не зважали. Заховалися в наметі і готували вечерю на газовому пальнику. А ще, Женя купила капучіно, навіть з тертим шоколадом, і заварні пірожинки – тож побалували себе після складного дня.

IMG_20140811_204534

За день бездоріжжям намучили 67 кілометрів.

 

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>