12 день Колорадо – Ле Пюї Сент Репарад (6 серпня)

DSC_3575 Все-таки Прованс починав мені подобатися. Вже другий день не було дощу, і за всю подорож таке було вперше.

Я підрихтував багажник за допомогою гумових фіготеней Gear Tie від Nite Ize, які мені дали разом із спальниками RedPoint на тестування, і які виявилися мегакрутими штуками-кріпленнями для всього. Ними я кріпив до велика щитки, скріплював каремати, чіпляв ліхтаря, а ось черга дійшла і до багажника. DSCF8332 Ми виїхали до кар’єру «Колорадо». Просто з Кемпінгу до нього вів веломаршрут, на щастя короткий і прямий. Біля входу до кар’єру копошилося багато людей. Працювала кафешка, де можна було підзаправитися. На наше щире здивування вхід виявився вільним. Ми закотили свої ровери просто на територію. Однак далі починалися мільйон дрібненьких стежечок, що розросталися на всі боки. Немов струнки павутини, вони скочувалися у яри, дерлися на круті схили, тікали між дерев у хащі. Женя викликалася першою піти на розвідку, адже з того місця. Де ми стояли, окрім злегка охристої землі під ногами, бажаних схилів та круч видно не було. DSC_3499 DSCF8343 Женя повернулася за п’ять хвилин без особливого ентузіазму. Знайти хоч щось вона не спромоглася, все виявилося заплутаним і вона боялася забрести кудись не туди. Тоді на арену кар’єрошукань вийшов ваш покірний слуга. Я побрів однією зі стежок, намічених для туристів та відділених дерев’яною загорожею від забороненої зони. Раптом стежка роздвоїлась і одна з них потягнула різко догори, туди, куди власне йти не можна було. Але якщо ніхто не дивиться, то можна, правда ж?)) Коротше, я пішов нею. Швидко перескакуючи з пагорба на пагорб. Заліз на якусь кручу, яка з іншого боку різко обривалася, перекривши мені подальший прохід. Однак звідтіля зміг побачити яскраво червону гостру пірамідку. «Ось воно! – подумалось, – Але ж як його, вбіса, туди дістатися?» Ламаючи голову, я спустився, облазив довколишню місцевість, але виходу до тієї піраміди так і не знайшов. Довелося повернутися назад. DSCF8348 Здаватися ми, звісно ж, не збиралися. Тож, перейшовши в більш людне місце, я вирішив спробувати ще раз. Пішов за натовпом, проскочив повз якимось інженерним чудом минулих років та швидко побрів стежкою, що все більше набирала яскравості та червоної насиченості. Кілька поворотів темним лісом і я немов потрапив на іншу планету, що за моїми уявленнями була, певно, Марсом. DSC_3520 Моїм очам відкрилася неймовірно красива місцина, різними відтінками помаранчевого та червоного пагорби розкинулися на далекі простори. Скрізь бігало сила силенна людей, греблися догори, спускалися донизу, у всіх, як в одного, на дупі були смачні червонасті відмітини. Охра таки тут якісна, пристає гарно і швидко. Калюжі, які зустрічалися долі, мали неземний колір. Розподілу на роки тут не відчувалося, усі, кого я бачив довкола, були дітьми, зайнятими своїми ігрищами у великому майданчику з піском. Не знаю, як кого, але мене ця місцина дуже вразила. DSCF8352 DSCF8361 DSCF8371 Коли я повернувся, ми вирішили сходити у туди разом з Женею. Велики просто лишили, сперши до дерева у тіні. Навряд чи хтось із цих туристів захотів би порпатись у наших брудних баулах))

Досхочу находившись червоними землями та прихопивши з собою жменьку на пам’ять. Ми вирушили в дорогу. DSC_3503 Вже був обід, і я не надто був упевнений, що сьогодні ми дістанемося до Акс-ен-Прованса. І ще більше я не хотів напрягати Женю черговий день вичавлювати з себе останні сили, пролітаючи всі цікаві місця без зупинки, та пізно увечері прибувати до місця ночівлі. Спеціально намітив собі кілька місць зранку через Інтернет з кемпінгами у різних місцях маршруту. Дорога до Апта була просто чудовою, і чудовість її доповнювалася майже постійним невеличким спуском. Ми їхали у сподіванні побачити ще одну, більш відому місцеву цікавинку – поля лаванди. Однак з цим нам не пощастило – лаванда тупо відцвіла. Хоч ми і читали в Інтернеті, що цвіте вона наприкінці липня та на початку серпня, місцеві повідомили нам, що варто було приїздити за лавандою ще в середині липня. Звичайно, ми натрапили на ці вкіточки, вони навіть ще не були зрізані, але вже фактично відцвівши, що ледь за сірістю віддавали фіолетовим. «І на тому добре, – подумав я, – номінально поля лаванди бачили, хоч і не заквітчані». Женя теж доволі просто сприйняла цей облом. Хоча саме вона дуже хотіла потрапити у Прованс на лаванду. Грець із ним, треба вміти достойно приймати програші та невдачі. Женя  молодчинка, коротше)) DSC_3565 DSC_3570 DSC_3572 У Апті ми затарилися провіантом, я прикупв кілька красивих листівок з краєвидами яскраво-фіолетової лаванди. DSCF8415 DSCF8411 Після Апту дорога знову полізла догори. Женя вже, схоже, змирилася зі своєю нещасною долею і тим, що сподівання проїхатися у Провансі рівнинами лопнули, як булька з носа, й тихо та мирно помалу крутила педалі або пхала свого біленького конандейла. Та й, певно, вже фізично звикла до дороги. Я вже не раз казав, що люблю підйоми. Не лише через те, що це можливість перевірити себе на міцність та витримку, що це найбільш яскраво дає відчути увесь авантюризм подібних мандрівок-підкорень вершин. А ще й через просту закономірність, яку мені поталанило виявити у дорозі – що вище підіймаєшся, то красивішим стає світ довкола. Мабуть, саме тому, найбільші і найкращі спогади про минулу поїздку Грузією у мене пов’язані з вершинами, я мов зараз потрапляю у наше денне пхання палючою спекою на Бакуріані, або ж сльози, що виступили на очах від переповнених емоцій, які охопили мене у підніжжя гори Казбек біля храму Гергеті. Вершини мають свою магію, дуже глибоку та проникливу. DSCF8418 Ми досягли піку скелястою дорогою, після якої почалася суцільна лафа. Це, до речі, ще одна річ, через яку я люблю гори – яким би довгим та важким не був підйом, після нього завжди буде шалено крутий спуск. Ми летіли вітром. Дорога те і діло хилилася донизу, тільки втримуй кермо та пригальмовуй на різких поворотах. Дорогою ми зустріли чоловіка, який подорожував на сидячому велосипеді, педалячи руками. Схоче, чоловік був інвалідом, фізичним, адже на рівні сили духу, переконаний, сильнішим за багатьох здорових. Він промчав повз нас, коли ми відпочивали та напивалися водою. Крутий чувак! DSCF8423 DCIM100GOPRO DCIM100GOPRO Як я і думав, до Екс-ан-Прованса ми мали потрапити пізно увечері, чого я не хотів, тож вирішив заночувати у невеличкому містечку Ле Пюї Сент Репарад, в якому за мапою був муніципальний кемпінг. А неполадок ще якийсь кемпінг. Варіант був безпрограшним, і ми впевнено попедалили туди. Заїхавши у містечко, ми, скеровані навігатором, прямували до потрібної адреси. Приїхали до ґрат і виявили на них іржавий навісний замок. Рецепція була давно закинута, а на території росли чагарники в два метри висотою. Муніципальний кемпінг був зачинений і, судячи з таблиці розцінок за 2007 рік, вже давненько. Ми запитали у місцевих, чи точно правильно приїхали, і можливо десь поряд є діючий кемпінг. На що хлопці, що стояли неподалік тенісного корту, відповіли, що поряд нічого немає. Я запитав про кемпінг, який знайшов уранці, показавши на карті. На що один з французів, посміхаючись, сказав, що то кемпінг для нудистів і нам туди не варто їхати. Коротше, варіант у нас лишався лише один. Виїхати до лісу і там таборитися. Що було цілком навіть нормальною перспективою. От лишень води ми не мали, попросили у цих чоловіків, вони у свою чергу попросили у хлопця, що саме вийшов з тенісного корту і вправлявся з ключами, закриваючи його. І поки ми набирали ріденьку з крану, чоловіки про щось переговорювалися. А потім наш новий товариш видав:

- Якщо хочете, то можете лишитися ночувати на тенісному корті. Цей хлопець сказав, що не буде закривати грати.

Такий поворот подій трішки збив з пантелику, але залишки розуму змусили погодитись. Ми дякували усім і пхали свої ровери на територію корту.

- Це твій знайомий? – запитала Женя у чоловіка. Що нам допомагав.

- Ні. – легко відповів той. – Просто я йому розповів, що вам ніде ночувати, а він вирішив допомогти.

Так ми випадково, завдяки випадковому збігові обставин, зустрічі випадкових людей між собою, отримали можливість провести одну з найнезвичніших ночей нашої велоподорожі. Всі поїхали, а ми заходилися роздивлятися наші хороми та обживатися у них. Цього вечора ми мали воду в необмеженій кількості, столи та стільці, і могли себе відчути людьми, не горблячись на карематах. DCIM100GOPRO DSC_3582 Я хутенько розклав намет на бетонному накритті та заходився готувати вечерю. DSC_3587 DSC_3593 Поки ми тлумилися, до корту зайшло двоє хлопців. Один із накрохмаленою лаком до залізного віддзвону зачіскою татуйований чувак на крутому мотоциклі, інший просто товстяк на потяганій автівці. Хлопці пройшли повз нас, привітавшись, ніби тут щодня отак ночують якісь невідомі телепні в наметі, без жодних слів. Переодягнулися і заходилися видавати нагора усі звуки німецького кіно для дорослих, ганяючи жовтенького м’ячика з боку в бік. DSCF8445 Поки хлопці вкривалися хвилями поту, ми преспокійно спостерігаючи за напруженою грою, вечеряли за столиком, немов у віп-зоні Вімблдона. DSC_3589 Тенісисти попрощалися та пішли вже затемна. Ми завалилися спати, плануючи прокинутися рано, щоб якомога швидше подолати залишок дороги і доїхати до нашої кінцевої точки цього етапу мандрівки – Марселя. DSCF8452 За день, половину якого витратили на відвідування кар’єру охри подолали 48 кілометрів.

You may also like...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>